Угода про корисні копалини між Україною та США стала однією з найобговорюваніших тем 2025 року, адже вона відкриває нові перспективи для економічного партнерства, але водночас викликає дискусії щодо вигод, ризиків та суверенітету. Ця рамкова угода, підписана 17 квітня 2025 року, встановлює принципи створення Інвестиційного фонду відбудови, який регулюватиме співпрацю у видобутку природних ресурсів, зокрема рідкісноземельних металів, нафти, газу та інших корисних копалин. Документ не лише формує основу для залучення американських інвестицій, але й підкреслює стратегічну роль України в глобальній економіці та безпеці. Розглянемо п’ять ключових аспектів угоди про корисні копалини, які визначають її значення та вплив на майбутнє обох країн.
Читайте також: Топ-5 цитат Ілона Маска, які надихають на інновації 🚀
1. Стратегічне партнерство та інвестиції в ресурси
Угода про корисні копалини між Україною та США спрямована на залучення значних інвестицій у видобуток і переробку природних ресурсів. Україна володіє багатими запасами титану, літію, урану, рідкісноземельних металів та інших ресурсів, які мають стратегічне значення для високотехнологічних галузей, таких як оборона, енергетика та електроніка. За оцінками, тимчасово окуповані території України містять корисні копалини вартістю близько 350 мільярдів доларів, а загальний потенціал ресурсів може сягати трильйонів.
Документ передбачає створення Інвестиційного фонду відбудови, який спільно управлятиметься Україною та США. Україна вноситиме 50% надходжень від нових проєктів монетизації природних ресурсів, таких як родовища, нафта, газ та інфраструктура, зокрема порти й термінали скрапленого газу. США, зі свого боку, зобов’язуються залучати капітал і технології, щоб розвинути переробну промисловість в Україні, а не лише експортувати сировину. Це ключовий момент, адже угода про корисні копалини наголошує на модернізації економіки через інвестиції, а не на продажу ресурсів за безцінь.
Такий підхід має на меті забезпечити взаємовигоду: Україна отримує доступ до американських технологій і капіталу, а США — до стратегічних ресурсів, які зменшують залежність від інших постачальників, зокрема Китаю. Проте критики зазначають, що угода про корисні копалини потребує чітких механізмів захисту українських інтересів, щоб уникнути надмірного контролю з боку іноземних інвесторів.
Можливо зацікавить: 100 днів президентства Трампа: Топ-5 провалів у 2025 році 📰
2. Гарантії безпеки та політичний контекст
Однією з ключових вимог України під час переговорів було включення до угоди про корисні копалини згадки про гарантії безпеки. У фінальному тексті документа, опублікованому 26 лютого 2025 року, підкреслюється зв’язок угоди з безпековими зобов’язаннями, хоча конкретних гарантій США не надають. Це стало компромісом, адже українська сторона наполягала на тому, що доступ до ресурсів має супроводжуватися підтримкою в умовах війни з Росією.
Угода про корисні копалини розглядається як частина ширшої архітектури двосторонніх і багатосторонніх домовленостей, спрямованих на встановлення тривалого миру та економічної стійкості. У преамбулі документа зазначається, що США визнають внесок України в міжнародну безпеку, зокрема через добровільну відмову від ядерного арсеналу в 1990-х роках. Крім того, угода підкреслює, що країни, які діяли вороже проти України, не повинні отримати вигоду від її відбудови.
Незважаючи на це, відсутність чітких безпекових гарантій викликає занепокоєння. Експерти зазначають, що угода про корисні копалини може стати інструментом політичного тиску, якщо США пов’яжуть економічну співпрацю з вимогами щодо мирних переговорів з Росією. Водночас українська сторона наголошує, що будь-яка угода має відповідати євроінтеграційним зобов’язанням і не суперечити Конституції.
3. Економічні вигоди та ризики
Угода про корисні копалини відкриває можливості для економічного зростання України, але водночас несе певні ризики. З одного боку, створення Інвестиційного фонду відбудови дозволяє залучити кошти для розвитку інфраструктури, шахт, портів і переробних потужностей. За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, угода не містить боргових зобов’язань і передбачає спільне управління фондом, що знижує ризик корупції завдяки американським практикам.
Економічні вигоди включають створення нових робочих місць, модернізацію видобувної галузі та зростання експортного потенціалу. Наприклад, рідкісноземельні метали, які є частиною угоди про корисні копалини, мають попит у виробництві електромобілів, вітрових турбін і оборонних технологій. Розвиток переробки цих ресурсів в Україні може зменшити залежність від експорту сировини та збільшити додану вартість.
Проте ризики також значні. Деякі версії проєкту угоди, які просочувалися в ЗМІ, містили умови, що надавали США пріоритетний доступ до всіх родовищ, включаючи чинні, а також контроль над виведенням доходів у валюті. Народний депутат Ярослав Железняк назвав один із проєктів угоди «жахливим», оскільки він передбачав безстрокову дію, право вето США на продаж ресурсів іншим країнам і врахування попередньої американської допомоги як внеску в фонд. Українська сторона домоглася виключення цих положень, але ризик нерівноправного партнерства залишається.
4. Відповідність міжнародним зобов’язанням
Угода про корисні копалини між Україною та США розроблялася з урахуванням євроінтеграційного курсу Києва. Документ не суперечить зобов’язанням України перед Європейським Союзом і міжнародними фінансовими організаціями. Це було однією з «червоних ліній» української сторони, адже будь-які домовленості, що загрожують євроінтеграції, були б неприйнятними.
За словами віцепрем’єр-міністерки Ольги Стефанішиної, угода не передбачає передачу прав на надра чи власність, а лише регулює інвестиційні процеси. Це важливо, оскільки деякі експерти побоювалися, що угода про корисні копалини може стати «борговим ярмом» або загрозою суверенітету. Натомість документ підкреслює комерційний характер співпраці, що дозволяє Україні зберігати контроль над своїми ресурсами.
Цікаво, що Європейський Союз також проявляв інтерес до співпраці з Україною в галузі корисних копалин. У лютому 2025 року з’явилися чутки про альтернативну пропозицію від ЄС, але вони були спростовані. Це свідчить про конкуренцію за доступ до українських ресурсів, що може посилити позиції України в переговорах, якщо вона грамотно використає цей інтерес.
5. Прозорість і ратифікація
Прозорість угоди про корисні копалини стала предметом гострих дискусій. Фінальний текст документа, опублікований 26 лютого 2025 року, не потребує ратифікації Верховною Радою, що спростило процес його підписання. Однак це викликало критику, адже деякі політики вважали, що парламент мав би схвалити угоду, враховуючи її стратегічне значення.
Міністр фінансів США Скотт Бессент наголошував, що угода усуває можливості для корупції завдяки використанню американських практик. Українська сторона, зі свого боку, наполягала на тому, що документ не зачіпає поточні прибутки державних компаній, таких як Нафтогаз чи Укрнафта, а стосується лише нових проєктів. Це має заспокоїти громадськість, яка побоюється втрати контролю над національними активами.
Водночас витоки попередніх проєктів угоди, які містили жорсткіші умови, спричинили суспільний резонанс. Наприклад, у лютому 2025 року повідомлялося про вимогу США щодо 100% контролю над фондом і внесення Україною 2/3 доходів від ресурсів. Ці умови були виключені, але вони підірвали довіру до переговорного процесу. Для забезпечення прозорості експерти рекомендують регулярне звітування про діяльність фонду та залучення незалежних аудиторів.
Висновок
Угода про корисні копалини між Україною та США є складним і багатогранним документом, який поєднує економічні, політичні та безпекові аспекти. Вона відкриває можливості для залучення інвестицій, модернізації економіки та зміцнення партнерства з США, але водночас вимагає пильного контролю, щоб уникнути ризиків для суверенітету та національних інтересів. Стратегічне значення угоди полягає в її потенціалі зробити Україну ключовим гравцем на ринку рідкісноземельних металів і енергоресурсів, але успіх залежить від прозорості, взаємовигоди та відповідності міжнародним зобов’язанням.
