Микола Азаров став академіком Російської академії наук, і це, без перебільшення, подія, яка увійде в аннали світового абсурду. Колишній прем’єр-міністр України, який утік до Росії після Революції Гідності, несподівано для всіх отримав звання академіка у відділенні наук про Землю за спеціальністю гірничі науки. Що ж змусило Російську академію наук обрати людину, чиї наукові досягнення настільки скромні, що їхній слід губиться десь між нульовим індексом Гірша та відсутністю публікацій у Scopus? Ось топ-5 причин, чому Микола Азаров став академіком РФ, і чому це виглядає як черговий фарс у виконанні російської системи.
1. Нульовий індекс Гірша як новий стандарт величі
Микола Азаров став академіком, не маючи жодної наукової публікації, яка б мала хоч мінімальну цитованість. Індекс Гірша, який вимірює впливовість науковця через кількість його робіт та їх цитування, у Азарова дорівнює нулю. Це не просто досягнення — це справжній подвиг у світі, де науковці роками працюють над статтями, щоб отримати бодай мінімальне визнання. Російська академія наук, схоже, вирішила, що відсутність наукових здобутків — це не привід відмовляти у званні. Навіщо потрібні публікації, якщо є політична лояльність? У РФ, де лояльність цінується вище за факти, Азаров із його нульовим індексом Гірша виглядає ідеальним кандидатом. Хто ще може похвалитися таким блискучим антирекордом? Мабуть, тільки ті, хто вміє правильно вибирати сторону в політичних іграх.
Цей прецедент, коли Микола Азаров став академіком без жодної цитованої роботи, ставить під сумнів саму суть наукового визнання в Росії. Поки справжні вчені роками працюють у лабораторіях, Азаров, схоже, просто накопав собі місце в академії завдяки своїм зв’язкам. Індекс Гірша нуль? Не біда! У Росії це, мабуть, новий стандарт для академіків.
2. Геолого-мінералогічний геній без доказів
Азаров, як стверджують російські джерела, є доктором геолого-мінералогічних наук. Звання, отримане ще в радянські часи, мабуть, стало достатньою підставою, щоб обрати його академіком за спеціальністю гірничі науки. Але де ж його наукові праці? Де статті, які б підтверджували його внесок у геологію чи гірничу справу? У базах Scopus і Web of Science про Азарова — ані слова. Це не завадило 527 академікам проголосувати за нього, лише 14 виступили проти, а 15 утрималися. Такий результат голосування виглядає як сцена з комедії, де головний герой отримує нагороду за щось, чого ніколи не робив.
Микола Азаров став академіком у відділенні наук про Землю, але його внесок у цю галузь настільки примарний, що навіть російська наукова електронна бібліотека eLibrary не може похвалитися його публікаціями. Мабуть, у Росії вирішили, що керування урядом України в 2010-2014 роках — це вже достатній внесок у гірничі науки. Хто знає, можливо, підписання Харківських угод, які подовжили перебування російського флоту в Криму, у РФ вважають геологічним відкриттям століття?
3. Політична лояльність важливіша за науку
Микола Азаров, який після 2014 року втік до Росії та активно підтримує кремлівські наративи, став ідеальним кандидатом для російської академії. Його Telegram-канал, де він називає українську владу хунтою та виправдовує російську агресію, мабуть, замінив йому наукові публікації. У Росії, де наука часто служить декорацією для політичних ігор, обрання Азарова виглядає як нагорода за вірність. Навіщо потрібні статті в журналах, якщо можна просто голосно підтримувати політику Кремля?
Цікаво, що в той час, як Азарова обрали академіком, двох інших кандидатів, Олену Березович і Федора Успенського, не затвердили через їхній лист проти війни в Україні. Це красномовно говорить про пріоритети російської академії наук: політична лояльність важливіша за наукові досягнення. Микола Азаров став академіком не тому, що він видатний учений, а тому, що він зручний для системи. Його приклад показує, що в Росії звання академіка — це не про науку, а про те, як добре ти вмієш грати за правилами.
4. Російська академія наук як притулок для втікачів
Микола Азаров, який перебуває в розшуку СБУ за державну зраду, знайшов у Росії не лише притулок, а й почесне звання. Після Революції Гідності в 2014 році він утік до РФ, де активно займається антиукраїнською пропагандою. Обрання його академіком виглядає як спроба легітимізувати його статус у Росії. Мовляв, він не просто втікач, а поважний учений, який робить внесок у гірничі науки. Але чи не занадто це навіть для Росії?
Російська академія наук, схоже, стала притулком для тих, хто втратив усе на батьківщині через політичні авантюри. Азаров, який був співзасновником Партії регіонів і прем’єр-міністром за Януковича, ідеально вписується в цю картину. Його обрання академіком — це не про науку, а про те, як Росія використовує свої інституції для підтримки лояльних фігур. Микола Азаров став академіком, бо в РФ цінують не знання, а вміння бути корисним системі.
5. Абсурд як національна ідея РФ
Микола Азаров став академіком у країні, де абсурд давно став частиною національної ідентичності. У Росії, де пропаганда замінює факти, а лояльність — професійність, обрання Азарова виглядає логічним кроком. Навіщо потрібні наукові критерії, якщо можна просто призначити академіком того, хто голосно підтримує Кремль? У світі, де Рамзан Кадиров також є академіком, Азаров виглядає як гідний продовжувач традиції.
Цей випадок лише підкреслює, наскільки далекою від науки стала Російська академія наук. Поки справжні вчені змушені покидати країну через політичний тиск, місця в академії займають люди, чиї заслуги обмежуються політичними гаслами. Микола Азаров став академіком, бо в Росії це звання давно втратило свій сенс. Це не про науку, а про шоу, де головне — гучні заголовки та демонстрація лояльності.
Чому це важливо?
Обрання Азарова академіком — це не просто курйоз, а симптом глибшої проблеми. Російська академія наук, яка колись була поважною інституцією, тепер виглядає як інструмент політичної гри. Микола Азаров, із його нульовим індексом Гірша та відсутністю наукових публікацій, став символом цього занепаду. Його приклад показує, як у Росії цінують не знання, а лояльність, не факти, а пропаганду.
У той час, як Україна бореться за свою свободу, Азаров у Росії отримує нагороди за свою зраду. Його обрання академіком — це ще один доказ того, що в РФ наука давно стала служницею політики. Поки справжні вчені працюють над реальними проблемами, Азаров накопав собі місце в академії, де критерії відбору визначаються не розумом, а політичною доцільністю.
Висновок
Микола Азаров став академіком Російської академії наук, і це, мабуть, найгучніший жарт 2025 року. Його нульовий індекс Гірша, відсутність наукових публікацій і політична лояльність стали ідеальною формулою для успіху в Росії. Цей випадок лише підтверджує, що в РФ наука — це не про знання, а про те, як добре ти вмієш служити системі. Азаров, який утік від відповідальності в Україні, знайшов у Росії не лише притулок, а й почесне звання. Але чи надовго? У світі, де абсурд править бал, навіть такі звання втрачають вагу.
